Я бачив дивний сон немов передо мною безмірна та пуста і дика площина

КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить.»

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Подпишитесь на нас в telegram

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
[1878]

КАМНЕЛОМЫ

Я видел дивный сон — как будто предо мною
Глухие, дикие раскинулись края;
И я стою там, цепью скованный стальною,
Перед огромною гранитною скалою,
А рядом — тысячи таких же, как и я.

Лоб каждого печаль и жизнь избороздили,
И жар святой любви из наших льётся глаз,
И словно змеи, цепи каждого обвили,
И все мы плечи вниз, к земле самой склонили,
Как будто груз какой-то тяжкий давит нас.

У каждого в руках железный тяжкий молот,
И голос грозный сверху нам, как гром, гремит:
«Ваш долг — крушить скалу! И пусть ни жар, ни холод
Вас не смутят; терпите труд, мученья, голод —
Но камень этот вами должен быть разбит!»

Мы слышали приказ. И молоты поднялись,
И время подвига тяжёлого пришло,
И в тысячи сторон осколки разлетались —
Так в этот камень наши молоты вгрызались,
Круша отчаянно гранитное чело.

Как водопада рёв, как в битве скрежет стали —
Таков был молотов тяжёлых наших глас.
И пядь за пядею мы место добывали;
Хотя осколки жизнь у многих забирали —
Мы дальше шли; и не страшило это нас.

И знали мы, что этими руками
Мы разобьём скалу и раздробим гранит,
Что кровью нашею и нашими костями
Проложим путь прямой, и тем путём за нами
Придет добро, мир правда озарит.

И то, что славы нам не будет — тоже знали,
И что забудут все про труд кровавый сей;
Мы — чтобы люди сей дорогой зашагали —
Должны пробить её, пока мы не упали;
И наши кости здесь улягутся под ней.

Но славы средь людей мы вовсе не желали —
Ведь не герои мы, не богатырский род;
Нет, мы невольники — хоть добровольно взяли
Мы эти узы. Мы рабами воли стали.
Мы камень ломим, чтоб другие шли вперед.

И знали мы, что где-то там, вдали, на свете,
Что брошен нами ради пота, ради пут,
О нас льют слёзы жёны, матери и дети;
Там все друзья, там все враги — и те, и эти, —
И нас, и наш удел, и дело всё клянут.

Мы знали то. У нас не раз душа болела,
И сердце рвалось от тоски и от разлук,
Но — слёзы, ни печаль, и ни страданья тела,
И ни проклятья нас не отвлекли от дела,
И молота никто не выпустил из рук.

Вот так мы все идём, святою мыслью слиты,
И те же молоты в руках у нас сейчас;
Пускай мы прокляты и миром позабыты —
Глядите, сквозь скалу пути уже пробиты,
И счастье в мир придёт — когда не будет нас.

пер. С.Шоргина

Источник

Êàìåíÿði (²âàí Ôðàíêî, https://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=2906)

ß áà÷èâ äèâíèé ñîí.
Íåìîâ ïåðåäî ìíîþ
Áåçìiðíà, òà ïóñòà, i äèêà ïëîùèíà
I ÿ, ïðèêîâàíèé ëàíöåì çàëiçíèì, ñòîþ
Ïiä âèñî÷åííîþ ãðàíiòíîþ ñêàëîþ,
À äàëi òèñÿ÷i òàêèõ ñàìèõ, ÿê ÿ.
Ó êîæíîãî ÷îëî æèòòÿ i æàëü ïîðèëè,
I â îöi êîæíîãî ãîðèòü ëþáîâi æàð,
I ðóêè â êîæíîãî ëàíöi, ìîâ ãàäü, îáâèëè,
I ïëå÷i êîæíîãî äîäîëó ñÿ ñõèëèëè,
Áî äàâèòü âñiõ îäèí ñòðàøíèé ÿêèéñü òÿãàð.
Ó êîæíîãî â ðóêàõ òÿæêèé çàëiçíèé ìîëîò,
I ãîëîñ ñèëüíèé íàì çãîðè, ÿê ãðiì, ãðèìèòü:
«Ëóïàéòå ñþ ñêàëó! Íåõàé íi æàð, íi õîëîä
Íå ñïèíèòü âàñ!
Çíîñiòü i òðóä, i ñïðàãó, é ãîëîä,
Áî âàì ïðèçíà÷åíî ñêàëó ñåñþ ðîçáèòü».
I âñi ìè, ÿê îäèí, ïiäíÿëè âãîðó ðóêè,
I òèñÿ÷ ìîëîòiâ î êàìiíü çàãóëî,
I â òèñÿ÷íi áîêè ðîçïðèñêàëèñÿ øòóêè
Òà âiäðèâêè ñêàëè; ìè ç ñèëîþ ðîçïóêè
Ðàç ïî ðàç ãðèìàëè î êàì’ÿíå ÷îëî.
Ìîâ âîäîïàäó ðåâ, ìîâ áèòâè ãóê êðèâàâèé,
Òàê íàøi ìîëîòè ãðèìiëè ðàç ó ðàç;
I ï’ÿäü çà ï’ÿäåþ ìè ìiñöÿ çäîáóâàëè;
Õî÷ íå îäíîãî òàì êàëi÷èëè òi ñêàëè,
Ìè äàëi éøëè, íiùî íå ñïèíþâàëî íàñ.
I êîæíèé ç íàñ òå çíàâ, ùî ñëàâè íàì íå áóäå,
Íi ïàì’ÿòi â ëþäåé çà ñåé êðèâàâèé òðóä,
Ùî àæ òîäi ïiäóòü ïî ñié äîðîçi ëþäè,
ßê ìè ïðîá’ºì ¿¿ òà âèðiâíÿºì âñþäè,
ßê íàøi êîñòi òóò ïiä íåþ çîãíèþòü.
Òà ñëàâè ëþäñüêî¿ çîâñiì ìè íå áàæàëè,
Áî íå ãåðî¿ ìè i íå áîãàòèði.
Íi, ìè íåâîëüíèêè, õî÷ äîáðîâiëüíî âçÿëè
Íà ñåáå ïóòà. Ìè ðàáàìè âîëi ñòàëè:
Íà øëÿõó ïîñòóïó ìè ëèø êàìåíÿði.
I âñi ìè âiðèëè, ùî ñâî¿ìè ðóêàìè
Ðîçiá’ºìî ñêàëó, ðîçäðîáèìî ãðàíiò,
Ùî êðîâ’þ âëàñíîþ i âëàñíèìè êiñòêàìè
Òâåðäèé çìóðóºìî ãîñòèíåöü i çà íàìè
Ïðèéäå íîâå æèòòÿ, äîáðî íîâå ó ñâiò.
I çíàëè ìè, ùî òàì äàëåêî äåñü ó ñâiòi,
ßêèé ìè êèíóëè äëÿ ïðàöi, ïîòó é ïóò,
Çà íàìè ñëüîçè ëëþòü ìàìè, æiíêè i äiòè,
Ùî äðóãè é íåäðóãè, ãíiâíi¿ òà ñåðäèòi,
I íàñ, i íàìið íàø, i äiëî òå êëåíóòü.
Ìè çíàëè ñå, i â íàñ íå ðàç äóøà áîëiëà,
I ñåðöå ðâàëîñÿ, i ãðóäè æàëü ñòèñêàâ;
Òà ñëüîçè, àíi æàëü, íi áiëü ïåêó÷èé òiëà,
Àíi ïðîêëÿòòÿ íàñ íå âiäòÿãëè âiä äiëà,
I ìîëîòà íiõòî iç ðóê íå âèïóñêàâ.
Îòàê ìè âñi éäåìî, â îäíó ãðîìàäó ñêóòi
Ñâÿòîþ äóìêîþ, à ìîëîòè â ðóêàõ.
Íåõàé ïðîêëÿòi ìè i ñâiòîì ïîçàáóòi!
Ìè ëîìèìî ñêàëó, ðiâíÿºì ïðàâäi ïóòi,
I ùàñòÿ âñiõ ïðèéäå ïî íàøèõ àæ êiñòêàõ.

ÊÀÌÅÍÎÒ¨ÑÛ (âîëüíûé ïåðåâîä Ï.Ãîëóáêîâà)

ß âèäåë ñòðàííûé ñîí.
Êàê áóäòî ïðåäî ìíîþ,
Áåçìåðíà è äèêà, ïóñòûííàÿ çåìëÿ.
À ñàì ñòîþ, ïðèêîâàí öåïüþ ÿ ñòàëüíîþ,
Ïîä âûñî÷åííîþ ãðàíèòíîþ ñêàëîþ,
À äàëüøå òûñÿ÷è òàêèõ æå, êàê è ÿ.

Ó êàæäîãî ÷åëî æèçíü è áåäà èçðûëè,
Â ãëàçàõ ó êàæäîãî ãîðèò ëþáîâíûé æàð,
Íî çìåè-öåïè ðóêè êàæäîãî îáâèëè,
È ïëå÷è êàæäîãî óñòàëî âíèç ñêëîíèëè,
Âñåõ äàâèò ñòðàøíûé ãðóç, à, ìîæåò, ÷åé-òî äàð.

Ó êàæäîãî â ðóêàõ æåëåçíûé òÿæêèé ìîëîò,
I ãîëîñ ñèëüíûé ñâûøå íàì, êàê ãðîì, ãðåìèò:
«Äîëáèòå òó ñêàëó! È ïóñòü íè æàð, íè õîëîä
Íå ñäåðæèò âàñ!
Ñíåñèòå òÿæåñòü, æàæäó, ãîëîä,
Âåäü âàì íàçíà÷åíî ñêàëó äîòëà ðàçáèòü «.

È âñå ìû, êàê îäèí, ïîäíÿëè êâåðõó ðóêè,
È ìîðå ìîëîòÎâ â äâèæåíèå ïðèøëî,
È â òûñÿ÷è ñòîðîí ðàçáðûçãèâàëèñü øòóêè
Îñêîëêîâ òîé ñêàëû; îò÷àÿííûå çâóêè
Ãðåìåëè âñÿêèé ðàç, êðóøà ñêàëû ÷åëî.

Êàê âîäîïàäà ðåâ, êàê áèòâû ãóë êðîâàâûé,
Âãðûçàëèñü ìîëîòÀ â ñêàëó çà ðàçîì ðàç;
È ïÿäü çà ïÿäüþ çåìëþ ìû îñâîáîæäàëè;
È, õîòÿ ìíîãèõ ïîêàëå÷èëè òå ñêàëû,
Ìû äàëüøå øëè, íè÷òî íå ñäåðæèâàëî íàñ.

È êàæäûé èç íàñ çíàë: íè ñëàâû íàì íå áóäåò,
Íè ïàìÿòè ëþäåé çà ñåé êðîâàâûé òðóä,
×òî ëèøü òîãäà ïîéäóò ïî òîé äîðîãå ëþäè,
Êîãäà ïðîáüåì åå ìû, âûðîâíÿåì âñþäó,
Êîãäà è êîñòè íàøè óæ ïîä íåé ñãíèþò.

Íî ñëàâû ìû ëþäñêîé ñîâñåì è íå æåëàëè,
Âåäü íå ãåðîè ìû è íå áîãàòûðè.
Íåò, ìû íåâîëüíèêè, õîòü äîáðîâîëüíî âçÿëè
Îêîâû ýòè. Ìû ðàáàìè âîëè ñòàëè:
Ìû íà ïóòè ïðîãðåññà ëèøü «êàìåíÿðû»*.

I âåðèëè ìû âñå, ÷òî ýòèìè ðóêàìè
Ñêàëó ìû ðàçîáüåì, è ðàçäðîáèì ãðàíèò,
×òî êðîâüþ ñîáñòâåííîé è íàøèìè êîñòÿìè
Ôóíäàìåíò òâåðäûé ìû ïîñòðîèì, è çà íàìè
Ïðèäåò æèçíü íîâàÿ, äîáðî â íåé ïîáåäèò.

I çíàëè ìû, ÷òî ãäå-òî â òîì äàëåêîì ñâåòå,
×òî áðîøåí íàìè äëÿ òðóäà áûë, ïîòà, ïóò,
Ëüþò ñëåçû íàøè ìàìû, æåíû, äåòè,
×òî äðóãè, íåäðóãè — òàê ãíåâíî, òå è ýòè,
È íàñ, è öåëü, è äåëî íàøå ïðîêëÿíóò.

Ìû çíàëè, è ó íàñ íå ðàç äóøà áîëåëà,
Ñåðäöà ðâàëèñü, è ãðóäè ñòðàõ ñæèìàë;
Íî íå ñìîãëè — íè ñòðàõ, íè æãó÷àÿ áîëü òåëà,
Äàæå ïðîêëÿòèÿ — íàñ îòîðâàòü îò äåëà,
È ìîëîòà íèêòî èç ðóê íå âûïóñêàë.

Âîò òàê ìû âñå èäåì, â îäíó îáùèíó ñáèòû
Ñâÿòûì íàìåðåíüåì, à ìîëîòû â ðóêàõ.
È, ïóñòü ìû ïðîêëÿòû, ïóñòü ìèðîì ïîçàáûòû!
Ìû ðàçîáüåì ñêàëó, ÷òîá ïðàâäå ïóòü îòêðûòü, è
Ïóñòü ñ÷àñòüå âñåõ âçîéäåò íà íàøèõ àæ êîñòÿõ.

* Êàìåíÿð (óêð.) — ðàáî÷èé, äîáûâàþùèé êàìíè â êàðüåðå (êàìåíùèê, êàìåíîëîì, êàìåíîòåñ).

Источник

Èâàí Ôðàíêî «ÊÀÌÅÍßÐÈ»

ß âèäåë äèâíûé ñîí. Êàê áóäòî ïðåäî ìîþ
Áåçìåðíàÿ è äèêàÿ, ïóñòûííàÿ çåìëÿ.
È ÿ ïðèêîâàí öåïüþ! Äà êàêîþ!
Ïîä âûñî÷åííîþ ãðàíèòíîþ ñêàëîþ,
À äàëüøå òûñÿ÷è òàêèõ æå, êàê è ÿ!

Ó êàæäîãî ëèöî ïå÷àëü è æèçíü ðàçðûëè,
Â ãëàçàõ ó êàæäîãî ãîðèò ëþáâè ïîæàð.
È ðóêè êàæäîãî, êàê ãàäû, ÷òî îáâèëè
Êàéäàíû Ïëå÷è äðóæíî âñå ìû ïðåêëîíèëè
Âåäü äàâèò ãðóç íà âñåõ îäèí, áðîñàÿ â æàð!

Ó êàæäîãî â ðóêàõ æåëåçíûé òÿæêèé ìîëîò.
È ãîëîñ ñèëüíûé ñ âûñîòû, êàê ãðîì, ãðåìèò:
«Ñëîìàéòå âû ñêàëó! Ïóñêàé íè æàð, íè õîëîä
Íå îñòàíîâÿò âàñ! Ñíîñèòå æàæäó, òðóä è ãîëîä,
Âàì ïðåäíàçíà÷åíî ñêàëó ñèþ ðàçáèòü!»

È âñå ìû, êàê îäèí, ïîäíÿëè ê âåðõó ðóêè,
È òûñÿ÷è óäàðîâ ïðîãðåìåëè â òàêò.
È â òûñÿ÷è ñòîðîí ëåòåëè êàìåíþêè,
Òî ñóùåñòâî ñêàëû Ìû æ ïîâòîðÿëè â ìóêàõ
È ðàç çà ðàçîì áèëè âäîõíîâåííî, êàê êóëàê!

Êàê âîäîïàäà ð¸â, êàê áèòâû ãóë êðîâàâûé,
Òàê íàøè ìîëîòû ãðåìåëè êàæäûé ðàç,
È ïÿäü çà ïÿäüþ ìåñòî äîáûâàëè,
Õîòÿ òàì ìíîãèõ è êàëå÷èëè òå ñêàëû,
Ìû ïðîäâèãàëèñü! È íè÷òî íå îñòàíîâèò íàñ!

È êàæäûé çíàë, ÷òî ñëàâû íàì íå áóäåò
Íè ïàìÿòè ëþäñêîé çà ýòîò àäñêèé òðóä!
×òî ëèøü òîãäà ïîéäóò ïî ýòîé òðàññå ëþäè,
Êîãäà ïðîáüåì äîðîãè ìû ïîâñþäó,
À íàøè êîñòè áåçûìÿííûå ñãíèþò!

Íî ñëàâû âîâñå çäåñü ìû íå èñêàëè,
Âåäü íå ãåðîè ìû, è íå áîãàòûðè!
Âñå ìû íåâîëüíèêè! Õîòü äîáðîâîëüíî çàêîâàëè
Ñåáÿ ìû â öåïè. Ìû ðàáàìè âîëè ñòàëè!
È íà ïóòè ïðîãðåññà ìû êàìåíÿðè!

È âñå ìû âåðèëè, ÷òî òîëüêî ëèøü ðóêàìè
Ðàçáèòü ãîòîâû ñåé ñêàëû ãðàíèò,
×òî êðîâüþ ëè÷íîþ è ëè÷íûìè êîñòÿìè
Ïðî÷íåéøèé ðàçîáü¸ì ãðàíèò, íó à çà íàìè
Æèçíü íîâàÿ ïðèä¸ò, ïðèä¸ò è íîâûé ìèð!

È çíàëè ìû, ÷òî ãäå-òî â ìèðå áðåííîì,
×òî ìû ïîêèíóëè, âñ¸ äëÿ òðóäà, äëÿ ìóê
Çà íàìè ìàìû, äåòè, æ¸íû ïëà÷åò âñÿ âñåëåííàÿ,
È ïðîêëèíàþò íåäðóãè, è âðîäå äðóãè âåðíûå,
Êëÿíóò è íàñ, è äåëî íàøèõ ðóê!

Ìû çíàëè ýòî, è ó íàñ äóøà áîëåëà.
È ñåðäöå ðâàëîñü, è êîì ê ãîðëó ïîäñòóïàë.
Íè ñë¸çû, íè ïå÷àëü, íè áîëü, ÷òî ðâàëè òåëî,
È íå ïðîêëÿòèÿ íå îòâëåêàëè íàñ îò äåëà
È ìîëîò ñâîé èç ðóê íèêòî íå âûïóñêàë!

Âîò òàê ìû è èä¸ì, â êóëàê åäèíûé ñáèòû!
Ñâÿòûå â ïîìûñëàõ, à ìîëîòû â ðóêàõ!
Ïóñòü ïðîêëÿòû, è ìèðîì ïîçàáûòû,
Ëîìàåì ìû ñêàëó, à çíà÷èò Áóäåì æèòü ìû!
È ñ÷àñòüå âñåì ïðèä¸ò! Ïî íàøèì ëèøü êîñòÿì!

06.01.2016

*****

²âàí Ôðàíêî «ÊÀÌÅÍßÐ²»

ß áà÷èâ äèâíèé ñîí. Íåìîâ ïåðåäî ìíîþ
Áåçì³ðíà, òà ïóñòà, ³ äèêà ïëîùèíà,
² ÿ,ïðèêîâàíèé ëàíöåì çàë³çíèì, ñòîþ
Ï³ä âèñî÷åííîþ ãðàí³òíîþ ñêàëîþ,
À äàë³ òèñÿ÷³ òàêèõ ñàìèõ, ÿê ÿ.

Ó êîæäîãî ÷îëî æèòòÿ ³ æàëü ïîðèëè,
² â îö³ êîæäîãî ãîðèòü ëþáîâ³ æàð,
² ðóêè â êîæäîãî ëàíö³, ìîâ ãàäü, îáâèëè,
² ïëå÷³ êîæäîãî äîäîëó ñÿ ñõèëèëè,
Áî äàâèòü âñ³õ îäèí ñòðàøíèé ÿêèéñü òÿãàð.

Ó êîæäîãî â ðóêàõ òÿæêèé çàë³çíèé ìîëîò,
² ãîëîñ ñèëüíèé íàì çãîðè, ÿê ãð³ì, ãðèìèòü:
«Ëóïàéòå ñþ ñêàëó! Íåõàé í³ æàð, í³ õîëîä
Íå ñïèíèòü âàñ! Çíîñ³òü ³ òðóä, ³ ñïðàãó, é ãîëîä,
Áî âàì ïðèçíà÷åíî ñêàëó ñåñþ ðîçáèòü.»

² âñ³ ìè, ÿê îäèí, ï³äíÿëè âãîðó ðóêè,
² òèñÿ÷ ìîëîò³â î êàì³íü çàãóëî,
² â òèñÿ÷í³ áîêè ðîçïðèñêàëèñÿ øòóêè
Òà â³äðèâêè ñêàëè; ìè ç ñèëîþ ðîçïóêè
Ðàç ïî ðàç ãðèìàëè î êàì’ÿíå ÷îëî.

Ìîâ âîäîïàäó ðåâ, ìîâ áèòâè ãóê êðèâàâèé,
Òàê íàø³ ìîëîòè ãðèì³ëè ðàç ó ðàç;
² ï’ÿäü çà ï’ÿäåþ ìè ì³ñöÿ çäîáóâàëè;
Õî÷ íå îäíîãî òàì êàë³÷èëè ò³ ñêàëè,
Ìè äàë³ éøëè, í³ùî íå ñïèíþâàëî íàñ.

² êîæäèé ç íàñ òå çíàâ, ùî ñëàâè íàì íå áóäå,
Í³ ïàì’ÿò³ â ëþäåé çà ñåé êðèâàâèé òðóä,
Ùî àæ òîä³ ï³äóòü ïî ñ³é äîðîç³ ëþäè,
ßê ìè ïðîá’ºì ¿¿ òà âèð³âíÿºì âñþäè,
ßê íàø³ êîñò³ òóò ï³ä íåþ çîãíèþòü.

Òà ñëàâè ëþäñüêî¿ çîâñ³ì ìè íå áàæàëè,
Áî íå ãåðî¿ ìè ³ íå áîãàòèð³.
Í³, ìè íåâîëüíèêè, õî÷ äîáðîâ³ëüíî âçÿëè
Íà ñåáå ïóòà. Ìè ðàáàìè âîë³ ñòàëè:
Íà øëÿõó ïîñòóïó ìè ëèø êàìåíÿð³.

² âñ³ ìè â³ðèëè, ùî ñâî¿ìè ðóêàìè
Ðîç³á’ºìî ñêàëó, ðîçäðîáèìî ãðàí³ò,
Ùî êðîâ’þ âëàñíîþ ³ âëàñíèìè ê³ñòêàìè
Òâåðäèé çìóðóºìî ãîñòèíåöü ³ çà íàìè
Ïðèéäå íîâå æèòòÿ, äîáðî íîâå ó ñâ³ò.

² çíàëè ìè, ùî òàì äàëåêî äåñü ó ñâ³ò³,
ßêèé ìè êèíóëè äëÿ ïðàö³, ïîòó é ïóò,
Çà íàìè ñëüîçè ëëþòü ìàìè, æ³íêè ³ ä³òè,
Ùî äðóãè é íåäðóãè, ãí³âí³¿ òà ñåðäèò³,
² íàñ, ³ íàì³ð íàø, ³ ä³ëî òå êëåíóòü.

Ìè çíàëè ñå, ³ â íàñ íå ðàç äóøà áîë³ëà,
² ñåðöå ðâàëîñÿ, ³ ãðóäè æàëü ñòèñêàâ;
Òà ñëüîçè, àí³ æàëü, í³ á³ëü ïåêó÷èé ò³ëà,
Àí³ ïðîêëÿòòÿ íàñ íå â³äòÿãëè â³ä ä³ëà,
² ìîëîòà í³õòî ³ç ðóê íå âèïóñêàâ.

Îòàê ìè âñ³ éäåìî, â îäíó ãðîìàäó ñêóò³
Ñâÿòîþ äóìêîþ, à ìîëîòè â ðóêàõ.
Íåõàé ïðîêëÿò³ ìè ³ ñâ³òîì ïîçàáóò³!
Ìè ëîìèìî ñêàëó, ð³âíÿºì ïðàâä³ ïóò³,
² ùàñòÿ âñ³õ ïðèéäå ïî íàøèõ àæ ê³ñòêàõ.

[1878]

Источник

З вершин і низин

Excelsior!

Іван Франко

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Безмірна, та пуста, і дика площина

І я, прикований ланцем залізним, стою

Під височенною гранітною скалою,

А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,

І в оці кождого горить любові жар,

І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,

І плечі кождого додолу ся схилили,

Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,

І голос сильний нам згори, як грім, гримить:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод.

Бо вам призначено скалу сесю розбить».

І всі ми, як один, підняли вгору руки,

І тисяч молотів о камінь загуло,

І в тисячні боки розприскалися штуки

Та відривки скали; ми з силою розпуки

Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий.

Так наші молоти гриміли раз у раз;

І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;

Хоч не одного там калічили ті скали,

Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,

Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,

Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,

Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,

Як наші кості тут під нею зогниють…

Та слави людської зовсім ми не бажали,

Бо не герої ми і не богатирі.

Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли

На себе пута. Ми рабами волі стали:

На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров’ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,

Який ми кинули для праці, поту й пут,

За нами сльози ллють мами, жінки і діти,

Що други й недруги, гнівнії та сердиті,

І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,

І серце рвалося, і груди жаль стискав;

Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,

Ані прокляття нас не відтягли від діла,

І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай прокляті ми і світом позабуті!

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

[1878]

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Дзвін», 1878, с. 232–233. Збереглися фрагменти трьох автографів (№ 216, с. 13 з кінця записної книжки; № 226, с. 12; № 227, с. 11). В автографі № 216 (перша редакція твору) поет закреслив три початкові строфи, які ніде не друкував.

1911 р. Сидір Твердохліб здійснив перший польський переклад поезії, опублікований у журн. «Życie» (Львів, 1911, № 20, с. 304). Після появи цього перекладу І. Франко написав статтю «Дещо про штуку перекладання» (опублікована в журн. «Учитель», 1911, № 13-14, с. 206–209; № 15-16, с. 233–239). Наступного року, зробивши деякі виправлення та уточнення, автор видав дослідження у Львові окремою книжкою під назвою: «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання».

У цій праці Франко вказує на джерела твору і обставини, які викликали його появу.

«В основі сеї теми, – зазначає він, – лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі (пор. моє оповідання «Вугляр»), і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі. В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригноблююче, а потім освободжаюче враження. Хоча ціле оповідання держане в першій особі (в формі «Я»), то, проте, воно не має автобіографічного характеру і його треба вважати поетичною фікцією і пластичною проекцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, але, певно, й не один інший, хоч, може, й не відчуваючи його так живо».

Друкується за редакцією антології «Акорди» (1903). Дата зберігається за виданням збірки «З вершин і низин», 1893.

Попередній вірш | Вище | Наступний вірш

Источник

15.01.2014

Ìû ðàç æèâåì äðóãîãî íå äàíî
Ïóñòü ìèô î âå÷íîé æèçíè íàì ïðèÿòåí
Â èñòîðèè ëþäñêîé ïðåìíîãî òåìíûõ ïÿòåí.
Ìû ðàç æèâåì äðóãîãî íå äàíî

Âñåõ ñîâåòñêèõ ëþäåé ñòàðàòåëüíî è äàâíî ñòàðàþòñÿ óïðîñòèòü è óïðîùàþò, íî ñàìè îíè, óïðîùàþùèå íàñ, ýòî ïðîñòàêè åâðîïåéöû, àìåðèêàíöû. Äåëî â òîì, ÷òî ìû øëè ïðàêòè÷åñêè âåñü ÕÕ âåê, øëè âïåðåä ñåìèìèëüíûìè øàãàìè, è ìû î÷åíü äàëåêî óøëè âïåðåä, â ðàçâèòèè: òåõíè÷åñêîì, èíôîðìàöèîííîì, íàó÷íîì, êóëüòóðíîì, è ïðîôåññèîíàëüíîì è áûòîâîì, ãîðîäñêîì è ñåëüñêîì. È âîò ìû ñòàëè êàê áû ïðè÷èíîé äèñáàëàíñà ýòîé ìèðîâîé êàïèòàëèñòè÷åñêîé öèâèëèçàöèè. Íà÷àëàñü è ïðîäîëæàåòñÿ âîéíà öèâèëèçàöèé, âîéíà â íîâîì êà÷åñòâå óñëîæíÿþùàÿñÿ è óïðîùàþùàÿñÿ ñóáúåêòîâ òðóäîâîé æèçíè. Äåëî â òîì, ÷òî öèâèëèçàöèÿ çàïàäà, èìåííî îíà ïûòàåòñÿ ïî èíåðöèè ÷òî-òî äèêòîâàòü, êàê áû â ñòèëå ãîñïîäñòâà. Íî äèêòîâàòü ñëàâÿíàì íåâîçìîæíî. À ñîâåòñêèì ëþäÿì âîîáùå íåâîçìîæíî. È âîò ýòîò äâîéíîé ðåñóðñ ïûòàþòñÿ ðàñòàùèòü, óïðîñòèòü, çàáûòü, íî ïîìíèì î òîì êòî ìû. Äà, ìû èç èñòîðèè ìèðà íå âûøëè, ìû â èñòîðèþ ìèðà âîøëè è îïðåäåëÿåì åå ñìûñë. ×òî æå áóäåò äàëüøå — Äàëüøå áóäåò íàøå ïðîçðåíèå, íàøå âîçðîæäåíèå, ëèäèðóþùàÿ ðîëü Óêðàèíû çäåñü, êàê áû, îáåñïå÷åíà åå èíòåëëåêòóàëüíûì ñîäåðæàíèåì êîñìè÷åñêèì, êèáåðíåòè÷åñêèì, ìàòåìàòè÷åñêèì, ôèëîñîôñêèì. Óêðàèíöû, áëåñòÿùèå àãðàðèè, ìàøèíîñòðîèòåëè, èíæåíåðû, êîíñòðóêòîðû, ó÷èòåëÿ è ó÷åíûå, âðà÷è è ðàáîòíèêè êóëüòóðû, õîçÿéñòâåííèêè è àäìèíèñòðàòîðû, âîñïèòàòåëè è ñòðàæè ïîðÿäêà, ñïîðòñìåíû è êíèãî÷åè, êîëëåêöèîíåðû è ïóòåøåñòâåííèêè, ìå÷òàòåëè è ñêåïòèêè, äîáðÿêè è ðàöèîíàëèñòû. Èâàí Ôðàíêî ïèñàë, ÷òî ìû ëþäè «Ãðîìàäû»:
Ìè âñ³ éäåìî â îäíó ãðîìàäó ñêóò³,
Ñâÿòîþ äóìêîþ, à ìîëîòè â ðóêàõ
Òàê ïèñàë ó÷åíûé, ôèëîñîô è ïîýò, ïåðåâîä÷èê «Êàïèòàëà» Êàðëà Ìàðêñà.
Íàø âå÷íûé ðåâîëþöèîíåð ñôîðìóëèðîâàë ïàðàäèãìó óêðàèíñêîãî ïðîãðåññà, ëèäåðñêèõ ïîçèöèé óêðàèíñêîãî èíòåëëåêòóàëèçìà äëÿ ñîâðåìåííîé ïëàíåòû. Åãî êðåäî, âî-ïåðâûõ:

Â³÷íèé ðåâîëþöéîíåð
Äóõ, ùî ò³ëî ðâå äî áîþ,
Ðâå çà ïîñòóï, ùàñòÿ é âîëþ,
Â³í æèâå, â³í ùå íå âìåð.
Âî âòîðûõ:
Øóêàé êðàñè, äîáðà øóêàé!
Âîíè º âñå, âîíè º âñþäè.
Íå éäè â ÷óæèé çà íèìè êðàé,
Íàéïåðø íàéäè ¿õ â ñâî¿é ãðóäè.

Â ñâîåì ïðîèçâåäåíèè «Vivere memento!» íàø âåëèêèé ôèëîñîô óòâåðæäàåò:

Ëèø áîðîòèñü çíà÷èòü æèòü!

«Ñêàëó êàïèòàëèçìà» Èâàí Ôðàíêî îïðåäåëèë. Êàê ìèðîâîé öèêëè÷åñêèé ôåíîìåí è ïðåäëîæèë âàðèàíò àêòèâíîé áîðüáû ñ êàïèòàëèçìîì. Â òàêîé áîðüáå ïðèçâàíèå óêðàèíñêîãî ÷åëîâåêà. «Ëóïàéòå ñþ ñêàëó!»:

ß áà÷èâ äèâíèé ñîí. Íåìîâ ïåðåäî ìíîþ
Áåçì³ðíà, òà ïóñòà, ³ äèêà ïëîùèíà,
² ÿ, ïðèêîâàíèé ëàíöåì çàë³çíèì, ñòîþ
Ï³ä âèñî÷åííîþ ãðàí³òíîþ ñêàëîþ,
À äàë³ òèñÿ÷³ òàêèõ ñàìèõ, ÿê ÿ.

Ëóïàéòå ñþ ñêàëó! Íåõàé í³ æàð, í³ õîëîä
Íå ñïèíèòü âàñ! Çíîñ³òü ³ òðóä, ³ ñïðàãó, é ãîëîä,
Áî âàì ïðèçíà÷åíî ñêàëó ñåñþ ðîçáèòü

Ïðîèçâåäåíèå «Ìîéñåé», Ôðàíêî èçëàãàåò ïðîãðàììó æèçíåäåÿòåëüíîñòè óêðàèíöà â Íîâåéøåì âðåìåíè:
Íàðîäå ì³é, çàìó÷åíèé, ðîçáèòèé,
Ìîâ ïàðàë³òèê òîé íà ðîçäîðîææó,
Ëþäñüêèì ïðåçèðñòâîì, í³áè ñòðóïîì, âêðèòèé!

Òà ïðèéäå ÷àñ, ³ òè îãíèñòèì âèäîì
Çàñÿºø ó íàðîä³â âîëüíèõ êîë³,
Òðóñíåø Êàâêàç, âïåðåæåøñÿ Áåñêèäîì,

Ïîêîòèø ×îðíèì ìîðåì ãîì³í âîë³
² ãëÿíåø, ÿê õàçÿ¿í äîìîâèòèé,
Ïî ñâî¿é õàò³ ³ ïî ñâî¿ì ïîë³.

Ïðèéìè æ ñåé ñï³â, õî÷ òóãîþ ïîâèòèé,
Òà ïîâíèé â³ðè; õî÷ ã³ðêèé, òà â³ëüíèé,
Òâî¿é áóäóùèí³ çàäàòîê, ñë³çüìè çëèòèé,

Òâîéîìó ãåí³þ ì³é ñêðîìíèé äàð âåñ³ëüíèé.

Óêðàèíñêèå ëþäè — ïèîíåðû êîñìè÷åñêèõ èññëåäîâàíèé, ïðåêðàñíî îáðàçîâàííûé íàðîä, îáëàäàþùèé ôåíîìåíàëüíûì ãåíèåì âûñøåé ìóçûêàëüíîñòè è âûñøåé ïîýòè÷íîñòè, è êàïèòàëèçìó íå îáóçäàòü Íàðîä âåëèêîãî êàìåíÿðà.
15.01.2014

Источник